?

Log in

Справжній Київ

Що таке Київ? Це студенти і бариги. Звісно ще є бомжі, але їх ми в розрахунок, не беремо. А ще пролетаріат - платники податків. Чім вони цікаві? Та не чім. Менш цікаві навіть за бомжів. Вони є опорою стабільності і джерелом домашніх тоскних розмов про те, шо тра ж вчитись, та потім йти працювати. 

Справжній Київ – це акцентуйована молодь з романтичним ухилом: пісеньками в переходах, квартирних тусовках та гуртками з претензією на креативність, особливість, а інколи і секретність. Менти, як перешкода вільному рухові по вулиці, вишибали бабок з пацанів, що грають в переходах на гітарах, падонкі, що ходять в неестетичних панамках і підозріло блакитних сорочках. І все це на фоні безформенної маси пролетаріату, куди має шанс потрапити кожен після чого про нього згадують притишивши голос і з сумною фізіономією наче про покійника. І це зрозуміло, адже людина вливається в море однорідності, банальності й нецікавості і стає звичайним фоном для тих, хто ще живий, креативний, молодий, ідейний, мудакуватий і має претензію на особливість і авангардність.

Кожної осені тисячі молодих роблять свого роду самогубства і вступають в буденність обивательського існування. Кожної весни ешелони відбірних (наївних і пришелебкуватих… але все ж) провінціальних індивідуумів приїздить до Києва поступати (як вони думають) в інститути. Вони бо і не знають, що інститут для їхнього нікчемного життя нічого не значить, а є лише заманухою. Насправді підлітки як мухи на… варення злітаються на прожектори столиці аби бути новобранцями крєативів, перформенсів, ідейних п’янок… Коротше кажучи, стають на місця тих що пропали безвісті.

Життя з новою силою починає бурлити. СБУ починає нові вербовочні роботи. Політичні та студентські організації агітацію та промивання мізків всілякою філософською хєрньою. Суди видаватимуть новим людям нові штрафи, а міліціянти ставитимуть на облік нових хуліганів, растоманів і різного роду небезпечну для суспільства публіку. З огляду на те, що молодь не звертає в принципі на пролетаріат уваги, це нормально. Але з боку пролетаріату, який живить податками репресивний апарат ці підозрілі молоді переселенці є загрозою і підозрілими особами. Вони осуджують, пишуть на нас заяви і всім своїм єством намагаються погасити полум’я прогресу, яке несуть (ну, буває інколи і регресу… і шо з того?) студенти, хулігани, та ідейні з політичними активістами різноманітних організацій.

Я люблю тебе Київ - «столиця Світу»! Аби бути тут основою основ я маю байдикувати, пити пиво з дівками і ходити на акції за 50 гр (якщо посередник, сука, не кине). Життя прекрасне, декан - урод… скоро перше вересня. От!
 

подарунок

Світле волосся, темні очі, яскравий, трохи облуплений манікюр. Нічого особливого. Джинси, кеди, маєчка, сумочка. Хода швидка. Курила цигарку, яку колись навіть рекламували на білл-бордах. Дорогу переходила виключно на зелене світло – як вчили в школі. Тай була схожа на школярку, хоч і мала далеко за двадцять.

Ображалася, коли в кіоску не продавали цигарки, а на роботі не сприймали всерйоз.

Але й дорослішати, в загальному сенсі того слова теж не планувала. Класичні костюми (це табу з 9го класу, коли примушували носити форму, а форма була не красива – квадратна така, чорно-біла, взагалі спекотно в ній було страшно), лапті на підборах, томна морда і інтелектуальні розмови на загальноневідомі теми не для неї…

В вуха плеєр, батарея майже сіла, але фіг із нею. Музика, як завжди невизначеного стилю, якогось невизначеного в житті автора. Глянула на годинник – спізнюється. Пришвидшила ходу. Мала невеличку віддишку. Це можна пережити – відхекається коли дійде.

Лишалось якихось п’ятдесят метрів. Сповільнила крок, вирівняла дихання. Мала стояти і чекати. Він ще не вийшов. Завжди виходив пізніше запланованого. Ділова ковбаса блін.

У неї для нього подарунок, блискучий такий, красивий.

Він зовсім не знає її, але вона сама підійде до нього і віддасть подарунок. І тоді він дізнається, що вона до нього відчуває. Певно відчує те саме.

Двері відчинялися і зачинялися. А він все не виходив. Мабуть спізнилася, знову. Готова була вже йти назад. Раптом – він. Вона пішла до нього, з посмішкою на обличчі, майже летіла на крилах. Зупинилась. Можна було б написати, що час зупинився, але ні грама він не зупинявся – навпаки – все тривало лише мить. Мить, вона дивиться йому в очі, мить – він помічає її, мить – вона розстібає сумочку, дістає красивого блискучого подарунка.

Ще мить – він лежить, в калюжі власної крові, мить і в кількох метрах від нього так само лежить вона.

Він – скрипучим голосом «за що?», вона промовчала. Він – відчув те саме, що відчувала до нього вона.

Його ховали в труні накритій державним прапором, почесна варта, урядових оркестр, залп в повітря, промови від колег, кілька десятків журналістів.

А вона… я могла б вигадати що завгодно, але скажу правду – знаєте що, вона не помре, не зараз, ніколи!
 

так треба....

чому завжди ве так треба?хто видумує ці нудні правила життя? й чому всі як стадо їх притримуются! 

Profile

she_bed
she_bed

Latest Month

September 2009
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Akiko Kurono